La stagione delle nozze in Ucraina inizia con le prime giornate

calde di primavera e termina a fine settembre. ‌La tradizione nuziale

ucraina è ricca e variegata, impregnata di storia e molto diversa da quella
europea. ‌
I genitori del sposo con sposo insieme si recano a casa dei genitori
della (futura) sposa con una pagnotta ucraina bella tonda, decorata come
se fosse un regalo. ‌ Non è lo sposo a chiedere la mano della sua amata,
bensì sono i genitori e gli amici. ‌Di solito il padre della sposa chiede alla
figlia se vuole sposare l’uomo, e se lei acconsente, i genitori dei futuri
sposi si siedono insieme e discutono sull’ora e il luogo della cerimonia. ‌
A differenza di tutti gli altri paesi, lo sposo può vedere la futura moglie
prima della celebrazione in chiesa. ‌Infatti, in Ucraina la tradizione vuole
che l’uomo passi a prendere la sposa a casa con l’auto nuziale tutta
decorata, accompagnato dal corteo delle vetture dei genitori e degli
amici. ‌
La prima parte della cerimonia nuziale non si svolge in chiesa,
bensì in comune. ‌La cerimonia inizia con il suono di una fanfara e un
asciugamano ricamato ucraino su cui la giovane coppia si scambia i voti.
A
‌ lla fine i genitori degli sposi si congratulano con loro. ‌Dopo la
registrazione all’anagrafe è il momento di andare in chiesa per celebrare
la cerimonia religiosa. ‌ A questo punto è arrivato il momento di fare le
foto ai nuovi sposi che, per tradizione, dovranno avere come sfondo le
numerose attrazioni di Kiev. ‌Dopo il fatidico SÌ della sposa e dopo che
tutte le foto sono state fatte, si va a festeggiare al ristorante dove si beve,
si mangia, si balla e soprattutto ci si diverte. ‌Tutti gli invitati portano dei
regali per la nuova casa degli sposi: utensili da cucina, biancheria da
letto, elettrodomestici e simili. D‌ opo ogni drink gli ospiti urlano “Gorko!
Gorko! Gorko!”, ossia LO SPOSO deve baciare la sposa.
Весільний сезон в Україні починається з першими теплими
днями весни і закінчується наприкінці вересня. Українська весільна
традиція багата та різноманітна, просякнута історією та дуже
відрізняється від європейської.
‌ Батьки нареченого і молодого разом йдуть до хати батьків
(майбутньої) нареченої з гарним українським короваєм,
прикрашеним, як подарунок. Руки коханої просить не наречений, а
батьки та друзі. Зазвичай батько нареченої запитує свою дочку, чи
хоче вона вийти заміж за чоловіка, і якщо вона погоджується,
батьки нареченого і нареченої сідають разом і обговорюють час і
місце церемонії. На відміну від усіх інших країн, наречений може
побачити свою майбутню дружину перед святкуванням у церкві.
Насправді в Україні існує традиція, що чоловік забирає наречену
додому на повністю прикрашеній весільній машині в супроводі
кортежу автомобілів батьків і друзів.
‌ Перша частина церемонії вінчання відбувається не в церкві,
а спільно. Церемонія починається зі звуків фанфар та українського
вишитого рушника, на якому молоде подружжя обмінюється
обітницями. Наприкінці батьки нареченого і нареченої вітають їх.
Після реєстрації в РАГСі настав час йти до церкви для проведення
релігійного обряду. Ось і настав час фотографувати молодят,
фоном для яких, за традицією, будуть численні пам’ятки Києва.
Після того, як наречена сказала доленосне ТАК і зробили всі фото,
ми йдемо святкувати в ресторан, де випиваємо, їмо, танцюємо і,
головне, веселимося. Всі гості приносять подарунки в новосілля
молодят: посуд, постільну білизну, техніку тощо. Після кожної
чарки гості кричать «Горко! Горько! Горько!», тобто ЖЕНИХ
повинен поцілувати наречену.